Це було неймовірно!
Земний уклін Олегу Скрипці за це світле й прекрасне свято, за те, що зібрав на одному досить невеличкому (але якому мальовничому!) майданчику таку величезну кількість мрійників, готових до здійснення мрій - своїх та чужих!
Це був просто неймовірно гарний день! Не пам'ятаю, коли до цього востаннє стільки разів на день від щирого серця вигукувала "Життя прекрасне"!
Коли сиділи з Баньші на траві під деревом і дивилися на людей, що йдуть на фестиваль: з вогнем в очах, з мрією в серці. Хто в вишиванці, хто в стілах, хто в цивілі - байдуже!
Коли танцювали - чого ще треба людині для щастя? І земний уклін Євгенію, що не розгубився, що продемонстрував просто "Матричні" здібності зависати у повітрі під музику у півтора рази повільнішу за ту, що передбачалася! І земний уклін Ксанці та Баньші за танці, за те, що швидко усе вивчили
А як ми просто блукали фестивалем: і куди не піди - усюди цікаво! Усюди хтось ділиться своєю мрією! Майстри - кожен з яких во істину вартий високого звання "Майстра": просто дивовижно, які шедеври творять люди з дерева, шкіри, соломи, ниток, глини тощо. Біля кожного стенда - стояти й милуватися, й надихатися, заряджатися теплом сердець майстрів. Бо кожен витвір - унікальний, сповнений любові свого Творця!
Не можу не описати ще одного приколу. Стоємо ми з Євгенієм (у шотландському вбранні). Підходить до нас якийсь хлопчина (у якого на обличчі написана зацікавленість у шотландській культурі) і питає в Євгенія: "Извините, а где можна купить такую шотландскую юбку?" Євгеній: "Sorry?" На обличчі в хлопчини вимальовується цікава суміш розгубленості, подиву, захоплення та підбору тих самих слів англійською. У цей момент у Євгенія дзвонить мобільний. Євгеній: "Извини, я пошутил, я знаю русский. Алло?"
А майстер-класс!!! Круговая джига в три кола !!! Я ще ніколи не бачила, щоб її танцювало одразу стільки людей! Народу просто зривало кришу - і тим, хто танцює вже давно (лугнасадівці, шенонріверівці, переплутівці - уся київська танцювальна тусовка), і ті, хто вийшов туди вперше. А скільки людей потім підходили, розпитували, просилися! А коли рівно о шостій нам вимкнули апаратуру (натякаючи, що треба валити), Джонатан узяв волинку і почав грати так. І народу ще з півгодини зривало кришу від танців. Сама я, зізнаюся, на той момент, чомусь, була настільки виснаженою, що хотілося лише впасти десь і трішки помовчати.
Земний уклін Кліфу і Джонатану, що приїхали до нас! Земний уклін Ірині з Британської ради, яка нас запросила (і ми перевершили її очікаування! Супер!) Земний уклін Лізі, яка їй про нас розказала! Земний уклін групі Рун, яких давно усі ми просто обожнюємо і не перестаємо захоплюватися талантом!
Потім - трошки серйозних обговорень, перегляд відео з нашого виступу (і земний уклін телекомпанії ЄЄ ("Євгеній vs Євгеній" - Жураковський та Супруненко) за чудовий репортаж з фестивалю Женьки - просто супер!) Потім знову - блукання фестивалем. При чому саме блукання, дуже повільне. Ішли втрьох з Баньши та Стасом - і хтось постійно зустрічав когось знайомого, тож проходило кілька хвилин, перш ніж ми ішли далі. А якби нас було 5? 10? А одна Стасова знайома - художнця Яна - приєдналася до нас і запросила піти до кришнаїтів попити чаю. Ми трошки повагалися (що "мантра з чаєм в голову попаде і настане просвітлення" Стас), але таки пішли, і навіть дійшли. І це теж було чудово - смачний (і дивний) чай (більше схожий на воду з лимоном), усілякі індійські страви, дивовижна музика, мальовничий закат... До речі, на той час до нас приєднався Євгеній (який збирався поїхати додому, але передумав).
І дорога до метро - казковий літній вечір, після дивовижного дня, сповненого мрій та їх здійсненя, поряд з чудовими людьми, і квас дорогою, і спогади, і плани на майбутнє, і жарти, і нові мрії...
а коли вже в Броварах ішла від зупинки додому (до речі - у шотландській сукні й корсеті) здавалося, що варто перестати стримувати себе - і я злечу! Настільки було легко і радісно! Хотілося бігти вперед - швидко-швидко! Хотілося танціювати, кружляти й сміятися вголос! Муня часто говорить про крила - у мене вони були. Але в такі моменти надто любиш землю, щоб відриватися від неї..